Мотря

Слухати того не можу.

— Найкраще не слухай, Андрію, лиш своє діло роби як знаєш і як тобі совість велить.

Невдяка — це судьба майже усіх, що знімалися понад юрбу. Виїмків мало. Мало таких

щасливих. Невже ж не вмер на прогнанню Анаксагор тому, що замудрий, а Арістід, бо

засправедливий був? А що далося з Темістоклом, Павзанієм, Сократом, що сталося б з

Періклом, коли б морове повітря не змело його скорше від невдяки юрби? Благий учитель

Сократ мусів випити чашу гіркої, не тому, що буцімто богів зневажав, а що його оготворили учні.

Мудрий державник, Перікл, золотим вінком обдарував Атени, а кожем'яка Клєон зневажав його.

Ще хвилина, й батько народу лежав би був під ногами своїх невдячних синів. Фідія, що богів з

Олімпу стягнув і в своїм місті на розкіш і славу землякам своїм поставив, злодієм учинили, ніби

він золото зі статуї Атени присвоїв добі... Не гадай, що тільки наш народ такий невдячний,

Андрію. Сторінки історії повні такої кривди.

— Значиться, історія людства — це історія людської кривди?

— Кривди народів і одиниць. Homo Homini lupus[26]. По гадай собі, як скривдив Арістофан

Сократа у своїх "Хмарах", а Арістофан — то був не буденний ум. Чого ж тоді бажати від наших

недоучків, від людей малих умів, а великих амбіцій?

— Розумію. Це зависть одиниць. Один другому завидує багатства, значення, слави.

Людський гріх. Але як загал може завидувати одиницям, себто провідникам своїм?

— Він їм не завидує, лиш не розуміє їх. Непорозуміння між одиницею і загалом було і

буде заодно. Це одна з трагедій чоловіка. Загал невдоволений, Андрію? А наш загал, скажім це