Мотря

будучності, — не серед муз грацій, як на сучасних ритовинах його представляли, асеред пожежі

війни. Гетьман сидів, ніби над ватрою середа поля по битві, і думав над змінчивостю судьби.

— Треба нам підложити дрівець до нашого історичного вогнища, — сказав, — а то воно

погасне.

— А коли від того історичного нашого вогнища займеться степ і згорять селища людські?

— Кращий огонь від кромішної темряви. Нам темрява грозить. Ось чого я боюся. Боюся

ночі, котра може тривати віки. Люди відвикнуть від світла і не схочуть його. Не стерплять. От що

для мене страшне. Живуть же у яскинях сліпі ящірки, а колись у них, може, й бистрі очі бували,

та без сонця заникли. Так може й заникнути наше народне око.

Вітер ущух. Перестало мести туманами снігу, на небо, викочувався місяць.

Якраз спинився над малими, в олово оправленими шибками у вікні над головою Мазепи і

обсипав його всіми відтінками срібла і бронзи.

Гетьман сидів, як статуя бронзова, озарена від долу загравою огню.

Войнаровський приглядався до того образу, як до з'яви і — мовчав.

Гетьман розгорнув книжку:

Pantagruel, roi des Dipsodes, restitue a son naturel etc.[27]

— Раджу прочитати, щоб позбутися нашого слов'янського смутку. Пройдоха Панюрж в

козячий ріг зажене всіх наших доморослих брехунців. Чого то він не бачив, яких пригодах не

бував, а з кожної виніс свою шкуру! В Туреччині вже його почали були жарити. Аж Панюрж

добачив, що кухар заснув. Кинув йому головню у лоб, підпалив будинок, рожен ухопив замість