Мотря

темні вдумчиві очі, приваблива усмішка на вузьких устах, — гетьман являвся людям, як

мистецький портрет Ван-Дейка.

Був середнього росту, худощавий; мимо семого хрестика на плечах, тримався просто, як

двадцятилітній молодець; ходив певно і рівно; рухи мав здержливі, але природні, гнучкі, але

гармонійні.

Все старанно вдягнений, але без зайвих прикрас, без пер і блискучого каміння. Пощо? І

так знати, що це Мазепа. Навіть близькі не бачили його іншим, — крім рідної мами. Перед нею

одною він з нічим не скривався. Зате на самоті, коли впевнився, що навіть крізь дірку від Іключа

ніхто його не підглядає, давав волю своїй багатій вдачі і свому бурливому темпераментові. 3

заложеними за спину руками ходив кругом стола, то підносив, то спускав брови, то примикав, то

широко відчиняв повіки. На висках набігали жили, і ціла сітка жилок і нервів, як хвилі по

збентеженім плесі океану, безнастанно перебігали по його незвичайно гарнім обличчю. Деколи

ставав, і затиснений кулак, малий, як у жінки, клав на столі, ніби свому противникові завдавав

важке питання.

Піславши Войнаровського до воріт, щоб розвідатися, хто такий приїхав, гетьман

роздумував над відповіддю, котрої Дожидав від Кочубея. Кочубей може відповісти "так" або "ні";

та ще може дати відповідь нерішаючу, викрутну, — жінкою зготовлену.

Гетьман переходив у гадках усі тоті відповіді, всі аргументи, які можуть видвинути Кочубеї

проти його з Мотрею подружжя, заздалегідь шукав контраргументів на них. Через споріднення

гадок спинився на історичній постаті Генріха VIII і на його шестилітній боротьбі за Анну