Мотря

щасливою зорею; це й казали йому астрологи.

Стремить до найвищого в країні — до булави. Доскочив і її, держить, як ніхто перед ним.

Не хоче пустити, хоч рвуть. Хоче зробити її скиптром монарха, бо що таке була тая булава досі?

Цяцька, котрою гралася доля. Передавали її собі з рук до рук. То король, то цар дарував кому

хотів. Комедію з виборним гетьманом грали. Не бути тому більше! Велика країна, великий

народ, і велика мусить бути влада, оперта на непорушних основах...

Легко подумати, але зробити важко. України з сильною владою ніхто не хоче, навіть

українці. Волять чужу, ніж свою. Привикли оглядатися на когось — на короля, на восточного

царя, на султана, навіть на хана, щоб тільки не на свого власного володаря. Забулися княжі

часи, а новий державний дух ще не родився.

"А може, нині якраз клечальна субота, а завтра сошествіє того святого духа? Може, над

нашими головами спалахкотять огненні язики і при їх сяєві роз'ясниться не одно, що перше було

темне?.. Коли воно не станеться тепер, то прийде щолиш за літ сто, двісті, а може, й більше..."

Гетьман був рішений у собі. Чекав тільки пригожого моменту і снував дальше свою

політичну сітку.

Як ткач-ниткоплут любується новими узорами, котрі сам він придумав, так любувався

Мазепа своїми планами.

Одна Правобічна Україна що варта! Коли б він її віддав був, то нелегко було б тепер

відібрати, а так оба береги Дніпра під гетьманською булавою, живе тіло не перерубане надвоє.

Але скільки хитрощів треба було придумати, як обережно вести це діло, щоб переконати царя,