Мотря

— А не буду битий?

— Багато разів я тебе бив?

— Ні одного, але мене тут біда б'є.

— Яка?

— Мазепа сильно скупий. Пиво тонше від води, м'ясо вердше від зубів, а гроші рідші від

мого волосся, — тут догладився по лисій голові. — Тому-то я і поступаю во званіє учених,

книгоглодателів і правдиіскателів. У Москві отаким людям добре платять. Лихим добре, а

добрим зле.

— Ага, так! Але не викручуйся, мій пане. Кажи, до кого можна прикласти тую байку про

осла між соломою і сіном?

— До кого? Ось "даймо на тоє", що комусь предкладають чернігівське князівство і

німецьке герцогство, а він, сердешний, ніяк не рішиться, за котре йому брати. Та ще "дайми на

то" можна тую байку прикласти, коли комусь подобаються дві жінки, одна старша, з короною, а

друга молодша і не коронована, але ще краща від тамтої. Та ще можна прикласти тую байку,

коли...

Але гетьман не слухав до кінця.

— Від завтра, — казав, — маєш подвійну платню і пиво з мого стола. Пішов геть!

Блазень підібрав довгі поли свого каптана і, вдаючи чорта, побіг через покої.

— Пан Іван, добрий пан, Гарний пан, пан Іван!

пищав тоненьким голоском.