Мотря

заховував, отже, ще раз прошу більше про то до мене не писати. Бажаю собі і маю в Бозі надію,

що отся відмова не попсує добрих і дорогих мені стосунків до Вашої Милості і прошу приняти і т.

д.

Орлик прочитав написане, гетьман подякував йому і відпустив.

Тоді зірвався з ліжка. Одягнувся в довгий вовняний каптан і ходив кругом стола. Думав.

Це лучалося в нього не раз.

Прислуга гадала, що гетьман спить, а він працював цілу ніч в тишині і в самоті снував свої

плани, як сітку павук, обмірковуючи все до найменшої подробиці.

Нині йому було над чим думати.

Недавно відправив послів із Січі.

Приходили з отаманом Гнатом Ґалаґаном. Гадали, що застануть у Києві царя і

пожалуються йому. Запорожців, що були на царській службі, зневажали та притіснювали

надміру, вимагаючи від них надто вже важкої служби.

Запорожці втікали. Тих, що їх зловлено, штемпували і давали на галери, ті, що щасливо

прибули на Січ, розказували товариству про московські знущання. Січ заворушилася. Запорожці

хотіли годитися з кримським ханом і кликали проти Москви орду.

"Ще мені тільки того й треба! — погадав собі Мазепа. — Орда в краю — гарні гості!"

Гетьманові Ґалаґан не подобався. Він не довіряв йому. Бог знає, що цей Ґалаґан сказав

би цареві. А запорожці теж політики погані. Могли накоїти лиха, могли спонукати царя, щоб він

знищив Січ. Гетьман того не хотів. Він нарікав на запорожців, прозивав їх перед москалями