Мотря

— сказав гетьман, беручи лист з рук Орлика. — Хвилину дивився на оригінал і на відпис,

зготовлений Орликом, ніби порівнюючи їх із собою, а тоді пальцем ткнув у перший і спитався: —

Die, cur hie?[23]

Орлик мовчки слідив за рухами гетьмана. Гетьман складав лист від Дольської, ніби

бавився ним, поки не подер на дрібні шматочки.

— Зробимо автодафе. Принеси вогню.

Орлик побіг. Чути було, як відчиняв і зачиняв одні двері за другими.

Гетьман кріпко тримав шматочки паперу в своїй жмені.

"Орлик ще хитається, — казав до себе, — в душі, може, він і рад, але боїться. Не

дивуюся. Ще йому не можна всього казати. Ще зачекаємо".

Як Орлик приніс огонь, гетьман вкинув туди шматки листу.

— Але ж горять золоті слова княгині! Гарно горять, та коротко. Спопеліли. Орлик

відітхнув.

— Тобі вже легше, — жартував гетьман.

— Ні, ваша милосте, я лиш погадав собі, чи не шкода було палити цього листа.

— Треба. А тепер сідай і пиши числами. Пиши так:

вдячним серцем прийняв я і прочитав лист Вашої Княжої Милості, але прошу на будуче

залишити таку кореспонденцію, бо вона може загубити і занапастити і життя, і честь, і

субстанцію мою. І хай Ваша Милість Княжа не лиш не сподіються, але й не гадають собі, щоб я

на старість літ вірність мою цареві порушив. Сю вірність я з молодих літ і досі непорушне