Мотря

— Як кого. В котрого люта баба, то пустить, бо він свої гріхи вже тут, на землі, спокутував.

— Скажу я вам, — почав один зі старших, великобувалих козаків, — що мені байдуже

небо, щоб на землі добре а мабуть, воно так, що нашому братові і тут гаряче, і там-боляче. |

— Тут слухай старшин, а там Бог вість кого, а все-таки слухай.

— А вашець хотів би, щоб його слухали, а він нікого. Такий-то ми народ. А подивіть, як

москаль своїх старшин слухається. У них цар — все одно що Бог.

— Не Бог, а бояться, бо як дубинкою гепне, то вже й не піднімешся.

— Кажуть, сильно дуже б'є.

— Він сам і голови рубає. Всячину вміє. Нема, кажуть, такого довбуша, як він. І корабель

тобі построїть, і чобот пошиє, і на токарному станку всячину точить — з кості.

— Людської, кажуть.

— З людської?! — і козаки здригнулися й замовкли, дивлячись на нові фейєрверки.

— А я вам кажу, — почав знову той, що перше озивався, бувалий, — кажу я вам, що

люди, як собаки, лають, як ви той лай з вітром розносите. Цар за народ стоїть, за бідний. Панам

московським, боярам товстопузим, він доброго чосу дає. Бороди їм побрив, халати пообрізував,

не одному капут зробив. Хоче, щоб панів не було, тільки люди, всі рівні.

— А дивіть, який московський оборонець знайшовся. Пан-товариш, мабуть, чи у райтари

не вписалися. За який год, гляди, і воєводою до нас ускочать. Бо їх воєводам і розуму великого

не треба. Щоб тільки вмів добре хабарі брати та кінці у воду пускати.

— І щоб на жіночій красі розумівся та зі зводницями руку тримав.