Мотря

— Не за мене, а за себе і за нашу матір отчизну стійте!

— Постоїмо, пане гетьмане, постоїмо! — гукали кругом навіть ті, що не чули розмови і не

знали, про що йде річ.

— Хай живе наш гетьман, Іван Степанович Мазепа! — гукнув Апостол, знімаючи свою

чарку.

— Хай жиє, хай жиє! — відповіли всі, знімаючися з місць, і вихилили до дна, бажаючи

гетьманові добра.

Сталося це стихійно і необдумано, бо за здоровля гетьмана повинен був випити господар

дому, а не його сват.

— Не гнівайся на мене за це, Василю, — просив Кочубея Апостол, — говори, послухаємо

і вип'ємо ще раз, щоб нам довго жив і рейментував наш славний Іван Степанович.

Кочубей не був бесідником. Він це зазначив і просив гетьмана, щоб вибачив йому, бо не

всякого Бог обсипав ріжними талантами так щедро, як Івана Степановича Мазепу. Висловив

радість, що гетьман вшанував його нову хату своєю гостиною, і натякнув на якісь хмари, котрі

повисли були над ними, та тепер вони розвіються, і настане така гарна погода, як нині.

Біля вікна стояв його син Василь і, як батько кінчив, хусткою дав гарматчикам знак. На цей

знак заревіли з валів свіжоуставлені моздірі, короткі й грубі, голосніші від пушок.

Гетьман дякував, як звичайно, щиро й краснорічиво, що не всякому бесідникові дається.

Казав, що для його нема більшої радості, як зі своїм товариством за одним столом сидіти, що він

щолиш тоді розуміє нашого рівноапостольного князя Володимира, котрий не гордував ложкою і