Мотря

тобі ясно..."

Чуйкевич не був скорий до чарки, а нині пив як не більше, то тільки, що й другі. Хотів

залити хробака, що його всередині мулив. Бачив, як Мотря весело й привітно поверталася до

своїх сусідів, як щиро й радо відповідала кожному, хто лиш до неї звернувся, як несміливо, ніби

засоромлена, зиркала іноді туди, де сидів гетьман.

І не окрилося від бистрих козацьких очей також те, що гетьман нібито дуже живо

розбалакував з Кочубеєм і його Дружиною, а між тим раз у раз позирав на Мотрю або пестив

своєю тонкою рукою тую троянду, що лежала перед його тарілкою — троянду від неї. "Що воно

таке? Невже би?.. Та ні, куди, куди! Це ж не рівня, до того вона хрещениця його", — і Чуйкевич

чарку підносив до уст.

— Горілочка, як дівочка, — казав до нього сусід, — як не, п'єш до ладу, то зведе на біду.

— Хилю, хилю, — не тече, коло серця пече, — відповів! Чуйкевич.

— На те ми й молоді, товаришу, щоб нас пекло, які остаріємося, то зробиться зимно, не

поможе й вино, як буде студено. Так тоді і випиймо з отсього скляного божка.

— З божка Пріяпа, шо горілка ляпа, — ніби жартуючи, доповів Чуйкевич, хоч йому жарти

так були в голові, як торішній скіг.

"А коли б так дійсно, не дай Господи, йому, або їй, або й обоїм прийшла до голови така

грішна гадка, невже ж ти сердився б на них, лютував, шукав помсти, що?" — питав самого себе

Чуйкевич і боявся відповісти... Думав, аж додумувався до того, що ні, бо не має права. Вона ж

не условилася з ним, не обіцяла бути йому вірною, просила тільки, шоб оставалися приятелями,