Мотря

попостити. Пам'ятали, бачиться, стару пословицю: у гостині останній починай їсти, а первий

переставай! А що всі хотіли бути тими первими й тими останніми, так минало чимало часу, заки

одна страва обійшла столи.

А страв було багато. Коли який півмисок підходив до Апостола, то він, як сват, не

відпрошувався, тільки накладав на тарілку своєї сусідки і свого сусіда зліва, а тоді і на свою та

приговорював:

— От тут тії сидять, що добре їдять!

Накладаючи на тарілку Марії Федорівни, він за кожним разом кликав: "Шуми до куми!" — і

Марія Федорівна всміхалася, дивлячись на його бадьоре обличчя.

А Кожухівський, натякаючи на те, що Апостолові недалеко до Ковалівки, говорив:

— Святилося, через долинку та в гостинку! На що Апостол відповідав:

— Запряжу бугая, куди люди, туди я, запряжу я й другого, сідай, жінко, небого!.. Правда,

жінко?

— Або я твою правду бачила, — відповіла через стіл

полковниця.

Страву попивали пивом, кидаючи до нього краянки на маслі прижареного хліба. Молодші

того не робили, бо привикли чисте пиво пити.

Чуйкевич сидів оподалік від Мотрі. Глянув угору — бачив гетьмана, глянув униз — Мотрю.

Ніби два сонця сіяли перед ним. Оба для його очей сліпучо-ясні, й оба дорогі його серцю. "Двох

сонць забагато на одному небі, — майнуло йому через голову. — Гляди в одно, і від одного буде