Мотря

А все ж таки сіли по літах і по рангах.

Апостол подав рам'я Марії Федорівні, котра не хотіла йти до обіду, бо казала, що не

бажає вносити смутку в веселе товариство.

— Нам усім так весело, як тій козі, що її на ярмарок провадять, — відповів Апостол. — А

все ж таки живий живе гадає, як той путник, що на тонкій гіллячці над деброю висів, лютого звіра

мав над собою, миші корінці його дерева підгризали, а він все-таки солодкі ягідки зривав і їв.

Така вже наша вдача, що мусиш сам себе дурити.

І Марія Федорівна згодилася сісти за стіл. Тільки стару няню годі було намовити. Вона

сиділа в своїй кімнатці недалеко від кухні у високому кріслі і гнівно стукала палицею та нарікала

на теперішні збитки, розпусту і на зіпсуття.

— Постів святих не соблюдають, без благословенні. стола до обіду сідають, брюху

служать, не Богу, антихрист наближається, — шимшикала беззубими устами. Але ніхто її не

слухав, бо не було як. Це, мабуть, ще гірше стару дратувало. Стала голосно грозити карою

божою цареви і всім, що з ним тримають, казала, що прийде потопа, огонь і мор, що люди людей

стануть жерти, бо кари Господньої теперішнім грішникам не минути. З тими погрозами на устах і

заснула.

Розносили горівку. Першу чарку піднесла хазяйка його милості гетьманові.

— От тут-то й годиться пошанувати наш предківський звичай, — сказав гетьман,

натякаючи на те, щоб Кочубеїха пригубилася до чарки. Вона це і зробила. Але гетьман і тим не

вдоволився: — Хто не вип'є до дна, — казав, — той не мислить добра.