Мотря

_ Доброго здоровля пану гетьманові! — відповіли йому. _ Милості просимо, сідайте! Чим

хата багата, тим і рада, — припрошували господарі.

В просторій салі стояли два столи, злучені вгорі третім, поперечним. При тому, третьому

столі, по самій середині, було гетьманське місце.

Кінець лівого стола хотів сісти Кочубей, а кінець правого — Кочубеїха, як господарі.

Але гетьман подав Кочубеїсі праве рам'я, а Кочубеєві — ліве і попровадив їх уверх та

посадив праворуч і ліворуч коло себе.

Любов Федорівна казала, що так не годиться, бо господарі, по старосвітському звичаєві,

повинні сидіти нижче своїх гостей, але гетьман відповів, що нині можна відступити від звичаю,

бо він приїхав до них не на пир, а на добру, товариську розмову.

— А коли ж розмовляється краще, як не за добрим обідом? — казав. — Сідаймо!

Кочубеїха ніби нерадо згодилася на те, але видно було по її залишенім обличчю, що все

ж таки вважала собі честю сидіти біля гетьмана.

Кінець одного стола сіла Мотря, а кінець другого — старша донька Кочубеїв, Ганна, що

була віддана за гетьманського небожа Обидовського.

Кочубеїв старший син Василь не сидів. Він виручував батька: ходив і припрошував гостей,

щоб сідали, бо вистигне страва.

— Та що ти, сину, турбуєшся, — казав до нього його тесть, миргородський полковник

Апостол. — Ми не москалі, не посваримося за місце. Сядемо де кому любо. В добрих господарів

краще низько сидіти, як у злих високо.