Мотря

І Кочубеїха вихилила свою чарку.

— За здоровля ваших милостей! — говорив гетьман, випиваючи свою. — Пошли Боже з

неба чого вам ще треба.

Його попросили на другу. Гетьман прийняв чарку, підніс її вгору і, глянувши кругом,

промовив:

— Від краю до краю, усім добра желаю.

Тоді вже й другі гості стали частуватися, і чарки бігали з рук до рук, як живі. Примівкам не

було кінця. Лучалися й такі, що навіть поважні полковники голосно сміялися, підтримуючи рукою

пояс, щоб не розперезався.

Хоч Кочубеї були великі пани і хоч їх новий двір подобав уже на великопанську палату, та

звичаї в них водилися ще старосвітські.

Давали багато їсти й пити, страва й питво були гарні, але без тих вибагів химерних, що їх

понавозили польські пани з заграниці, особливо від французів і від італійців.

Прислуги в Кочубея було чимало, але за спиною кожного гостя не стояв окремий слуга,

щоб скоріш вхопити з рук пана півмисок або хоч тарілку та бігти з нею в кут і доїдати. Кочубеї

того не любили. Їх гості також ні. Прислуга приносила з кухні великі срібні півмиски, повні

знаменито приправленої страви, і розставляла по столах, кладучи перший перед гетьманом, а

тоді домашні припрошували: "Не погордіть, будь ласка, зробіть нам честь, не цурайтеся хліб-

солі, чим Бог милував, тим і гостимо".

Гості відпрошувалися. Казали, що до такого обіду треба би було їм хоч який тиждень