Мотря

Їздці...

Мотря голову вперед подала — дивилася.

— На майдані уставилися, пускають вперед дванадцять їздців-бігунів, на гнідих скорих

конях з довгими списами, — вгналися в нашу вулицю, аж земля дудонить.

Мотря з кріслом присунулася ближче вікна.

— А за ними карета. Хто ж то такий? Бачиться, Войнаровський і Орлик... Орлику, моє ж ти

орлятко, надіє ти наша золота, чого ж так дуже задумався?

Мотря встала з крісла і притулилася до тітки.

— І вони вже в нашу вулицю скрутили... Боже!.. Бачиш, Мотре, бачиш дві чорні голови

кінські, чотири, шість, золочений ридван, в ридвані твій батько, а біля нього він — гетьман!

Мотря подалася крізь вікно вперед.

Тітка її за стан обіймила, щоби не впала.

Тихо, лиш дзвони грають, лиш моздірі ревуть, лиш народ "слава, слава!" кричить.

— Гетьман у нашу вулицю скрутив!

Ніби причинна, з замкненими повіками Мотря назад у своє крісло паде. Уста

розхиляються, груди підносяться високо, мерехтять на них перли, як на морських хвилях.

Дівчата липнуть до вікон:

— Гетьман у нашу вулицю скрутив... їде... за декілька хвилин перед брамою пристане...

Мотря зривається, встає, очі розплющує широко, рукою по чолі веде і, знімаючи голову

вгору, приказує дівчатам: