Мотря

— Так, так, дівчатка, заспівайте панночці якусь гарну пісню — і не дуже сумну й не дуже

жалісливу, бо нині в нас веселе свято, — захочувала Марія Федорівна.

Але такої пісні дівчата не могли підібрати.

— Так заспівайте тоді про Мороза, — просила Мотря, бо вона тую пісню любила.

Ой вивели Морозенка на Савур-могилу:

— Подивися, Морозенко, та на свою Україну. —

Вони його настріляли, ані не рубали.

Тільки з тіла козацького живцем серце виривали.

Співали притишеними голосами, щоб пісні на подвір'ю не було чути, бо козаки не любили,

як дівчата співали недівоцьких пісень.

Мотря слухала й думками переносилася в минуле велике століття, її обгортала туга за

людьми, що так хоробро боролися і так гарно вмирали за правду і за славу. Чому вона не жила

тоді?

За той час Марія Федорівна з одною із дівчат вибирала одяги для Мотрі.

— Чи подати французьку сукню адамашкову з кружевами, тую, останньої версальської

моди, чи німецьку, золотом гаптовану, з португалом, чи польську, з контушиком голубим,

горностаями обшиту, що так гарно прилягає до твого стану? Кажи!

— Подай мені, тітко, корсетку нашу українську тую білу, легеньку, що в жовтаве

переливається, як доспіваючий овес, і підбери яку гарну плахту до неї та підходячий поясок. Це

мені найлюбіше вбрання.