Мотря

— На новій домівці нового щастя вашій милості, вельмишановна Любове Федорівна, і

цілій вашій родині, як добрий ваш друг і вірний товариш вашого чесного мужа, від щирого серця

з моїм нинішнім приїздом бажаю. Мир дому сему і живущим в нем!

Любов Федорівна злегка присіла, взяла піднос від чурів і, підносячи його гетьманові,

відповіла:

— Вітаємо ясновельможного пана гетьмана хлібом-сіллю і серцем щирим, усім, чим хата

наша багата, і просимо його, щоб зволив переступити наші низькі пороги, вибачаючи усе, чим не

вгодили або не вгодимо його достойній особі. Вітайте!

Гетьман поцілував руку Любові Федорівноі, прийняв хліб-сіль і передав їх

Войнаровському, а тоді повернувся до Мотрі.

Мотря мовчки кошик з трояндами подала. Гетьман то на троянди дивився, то на неї.

Мотря очей не могла підняти на нього. Не хотіла побачити іншим, як був у її душі.

— Велике вам спасибі за троянди, панночко шановна. Кращих я у життю не бачив і краще

складених, як ці. — А повертаючись до Кочубеїв, спитав: — Невже ж це хрещениця моя, Мотря?

— Ти рекл єси, — відповів, кланяючися, Кочубей і підкрутив лівий вус, котрий з невідомої

причини все чомусь хотів сховатися йому за ковнір. А крутив його Кочубей звичайно, коли

хвалили його маєтки, жінку або котру з доньок, особливо ж Мотрю.

— Якщо так, то доземний поклін тобі, Мотре Василівно, — говорив гетьман, — а ти,

Василю Леонтійовичу, і ви, Любове Федорівна, звольте прийняти до відома, що з усіх ваших

скарбів найкращий і найцінніший — отсей! — Це кажучи, стиснув злегка Мотрю за руку. —