Мотря

сидів, як нищий і горем прибитий.

Мотрі жаль зробилося батька. Припала до його руки:

— Доброї ночі, батеньку!

Підняв на неї очі, ніби здивований її голосом, м'яким

і повним жалю. Поцілував її в чоло:

— У тебе жар?

— Ні, тату. Москалі збентежили мене.

— Поки я живий, нічого тобі не станеться. Досить у мене сили, щоб захистити рідне

гніздо.

Гладив її косу рукою, і Мотря чула, як тая рука дрижала.

РАНКОМ У КОВАЛІВЦІ

Чуйкевич лишився в Ковалівці. Годі було противитися генеральному судді та ще по

вчорашній розмові.

Несподіваний приїзд царських ратників скріпив його в переконанню, що краще негоду

пересидіти під кришею, ніж у чистому полі. "Діждемося пори, виліземо з нори, — казав собі, — а

тепер краще не лізти людям в очі. Може, не всі ті московські харцизи й вигинули тоді, може,

котрий і гуляє ще, шукаючи слідів Чуйкевича, пощо питати собі біди, а тим паче, що й рана ще

не зовсім загоїлася і коли б так що до чого, то й годі було би битися як треба — по-козацьки".

Про себе він, може, не так-то дуже і дбав, а більше про своїх людей. Відповідав за них

перед гетьманом і перед своєю совістю. Повертаються з відпустки, і буде їх мати під рукою.