Мотря

Він пив, бо вино було ніби з гетьманської пивниці. Гарні шинкарівни бавили його,

примилюючись в міру, але витримано. Хотіли довідатися, хто він, куди і пощо їде, та гість не

говорив.

Дивлячись на їх незвичайну вроду, на гарний ріст і здоровий вигляд, не дивувався, що

коршма ніколи пусткою не стояла; це така принада, що на неї і найгрубша риба піде. Але він не

хотів. Завтра мав бути в Кочубеїв. Не знав напевно, та чомусь воно йому так здавалося, ніби й

Мотря тепер у Ковалівці. Чому ж би і її батьки не забрали з собою до нового двора?

І перед очима козака явився ідеал української дівчини, гарної, привабливої, але химерної,

такої, що як раз тобі в серце вдереться, то не позбудешся її ніколи.

"Не поможе і тоя[16], хіба що стану твоя". Чуйкевич з Мотрею ще дітьми зналися. А потім

він поїхав до шкіл, побував трохи в чужих краях, заглянув на Січ і не сподівався, що вона за той

час такою гарною стане. Як побачив її два роки тому в Батурині, то так задивився, що мало

гетьманові не наступив на ногу. І було на що задивитися. Мабуть, і на буйній Україні такий

розкішний цвіт ще ніколи не цвів. Ріст, погляд великих очей, котрим краски не підбереш, бо все

вони міняться і грають, як море, лиця, ніби грецька статуя засоромилася й спаленіла, а усмішка,

Боже твоя сила, що за усмішка, дивна й нерозгадана, і тягне, і відтручує, і пестить, і глумиться

над тобою, — чари, та й годі!

Пригадав собі Чуйкевич Мотрю, і гарні шинкарівни з дива не могли вийти, що знайшовся

козак, не податливий на їх принади.

Подякував за вечерю й за любе товариство і пішов до своєї спальні. Але спати не міг.