Мотря

попросили до другої кімнати, обставленої широкими лавками, між котрими стояв величезний

стіл. На лавках і на стінах над лавками висіли старі гарні килими, при вікнах білі занавіси, над

котрими гарно вишивані рушники, хитро повироблювані голубці зі шкарлущ звисали на

шнурочках, зі соломи виплетена "благодать", в глечиках пахуче зілля, а між тим усім із усього

найкращі дві коршмарські доні.

— Будь ласка, розгостіться, — казали.

— Спасибі. Перше скажіть мені, чи пан полковник дома?

— Його милості пана полковника щолиш не видно з Києва. Вже розстайні коні на них

чекають, але настрічу їм її милість виїхала, — так і не поспішаються.

— Тоді, значиться, мені треба у вас заночувати.

— Будь ласка.

Чуйкевич пішов під нумер, котрий для нього відвели.

Була це спора гаргара[15], синькою розмальована, з дзеркалом у золоченій рамі, з якоїсь

панської палати добутим, і з ліжком, на котрім і Полуботкові було б вигідно спати, велике і "під

облаками", себто під балдахіном.

Обмився і пішов на вечерю.

Вечеря була добра, особливо риба, приладжена на шабас. Такої риби, як жиди на Україні,

мабуть, ніхто й ніде на світі не робить. За нею можна не одне горе забути. "Риба, гриби,

вепровина потрібують завше вина", — приговорювала шинкарка, наливаючи знатному гостеві

чарку малмазії.