Мотря

поміж двох стовпів все визирало одне вікно, а з вікна — котрась із вродливих доньок шинкарки.

На причілку будинку торчав залізний, наперед нагнутий прут, а на ньому висіла здоровенна

світиця, в котрій блимала лойова свічка, і то тільки тоді, як знали, що на небі місяця не буде. З

такими світицями, як спорі койці[14] на кури, вешталися наймити коршмарки по стайні та попід

нумерами, себто по гостинних кімнатах.

Хазяйка, побачивши їздця з таким численним почотом, вийшла по східцях аж на майдан.

— Добрий вечір! — сказав Чуйкевич.

— Вітаю вашу милість та прошу почтити мої пороги.

— А безпечно у вас?

— Навіть у Києві, у Лаврськім гостиннім домі не безпечніше.

— А місце для моїх людей і коней знайдеться?

— Для вашої милості місце мусить бути. Прошу розгоститися.

Козаки повели коней до заїзду, припинали до жолубів, витирали віхтями з соломи і

питалися, чи є свіжі околоти для них, бо вони незвичні лихий зна по кім спати.

— Хлопці, — казав до них Чуйкевич, — для вас буде заплачена вечеря, і випити кождий з

вас може що захоче, але в міру. Уважати на скло і на дівчат. Одно і друге легко зіпсувати, а

направити годі. Щоб мені на вас скарги не було, не забувайте, що ви гетьманські люди, самого

гетьмана!

Лишив їх і пішов у коршму, де за великим шинквасом урядувала сама хазяйка.

В коршмі було декілька людей, що раді були увійти в розмову з гостем, але його