З-під Полтави до Бендер. Крутіж

вставать. В дев'ятій годині баша на панів чекає».

У відповідь мало ногою по зубах не дістав, бо швед спав, як у рідної мами в гостині, лихий

був, що його будять. Мабуть, Швеція снилась.

«Пора, пане секретарю, пора!» - докинув від себе Понятовський. - «Бігай, Ахметка, по

воду.»

Татарин, чи турок, «чорт його батька знає», побіг, а Понятовський ще хвилину

розкошувався м'якою отоманою, «на якій і падишах міг би залюбки спати...» Кожна кісточка

болить, шляк би тих москалів трафив, а царя в першу чергу. Встав і з насолодою наставляв

давно немиті плечі під струї зимної води. «Лий, Ахметку, лий. Не жалуй води. її тут у вас більше,

ніж треба... - гукав і за кожним поливом здригався ввесь, як риба. - Ах, щоб ви пане секретарю,

знали, яка разкіш вода.»

«Особливо, як хто дві неділі не мився, а не купався рік, - відповів одягаючись Клінковштрем.

- Але, де мій годинник?» - крикнув, зміненим голосом, перевертаючи всі кишені. - Де мій

знаменитий годинник? Це пам'ятка родинна, батько з Нюрнбергу привіз... »

«Я годинника вашої достойности не брав. Щоб я одубів, щоб мене покрутило, щоб мені

язик висолопило з рота», - відпирався Ахметка, хоч ніхто до нього й не приставав.

«Добре, що моя калитка не пропала,» - заспокоював шведа Понятовський.

«Як є гроші, то буде й годинник. Ви маєте право домагатися від короля відшкодування за

свою втрату.»

Швед тільки рукою махнув. «Ходімте на снідання.»