З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Козак підбіг до хлопців риболовців, хороших на вроду, й заки Понятовський поспів туди,

човен стояв наготові, а перевізник, знімаючи шапку, говорив чемно: «Будь ласка, вельможний

пане, сідайте!»

Переїхали вдвійку з Клінковштремом.

Опинившися на другому боці, Понятовський перехристився. Стояв на турецькій

землі.

Малощо не тиждень пробув у безнастанній тривозі, що от-от і здоженуть його москалі.

Нерви його були натягнені, як струни, - грав на них страх.

Він не швед, а поляк, який з Лєщинським пішов проти Августа, значиться, на гадку царя, він

- ребеліянт, подібно, як мазепинці, і подібної кари міг сподіватися.

Нараз - через широкий Бог царська рука його не дістане.

Хвилину любувався найсолодшим з усіх почувань - свободою. Ніколи не цінив її так високо,

як у цю хвилину. Хотілося припасти до землі, що робила його безпечним, і цілувати її.

Та не пора на це.

Обскочили його люди півнагі, брудні, чорні, косоокі, чистий венецький карнавал. Балакали

щось до нього, рухами рук доповнювали слова, не розумів. І він пробував розмовляти на різних

язиках, - не йшло. Аж як промовив по-французьки, почув радісний голос: «бон, бон!»

Один з тих голодранців служив при французькій місії у Туреччині і вивчився французької

мови. Його то й наняв собі пан Понятовський за провідника.

«А як тобі на ім'я?» - спитав.