З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Ахмет.»

«Коли б ти був башею, або агою, то Ахмет підходило б до тебе. Ахмет-баша. А так Ахметка

краще.»

«Хай буде й Ахметка. Хіба мені що?»

Ахметка показався бувалим і проворним, тим більше, що почув у Понятовського гроші.

Зразу й титулував його ясним паном і ступенював титулятуру аж до «його світлости князя»

включно.

Десь і коней придбав і поскакали в Очаків. До твердині їх не впустили, бо було під вечір.

Прийшлося ночувати на передмісті в якійсь брудній і непевній господі.

Понятовський післав Ахметку на замок і казав повідомити команданта, що прибув посол від

українського гетьмана Мазепи, а сам чекав на відповідь на подвір'ї заїзного двору. Не скучав, бо

що край, то обичай. І люди і звичаї все було тут якесь інакше, тільки небо так само висіло над

сонною землею і так само співали птахи в кущах.

«Оце й той край, в якому доведеться нам прожити, мабуть, довгий час, поки не прогуде

хуртовина», - погадав собі пан Понятовський.

«Га, що ж. Поживемо. І тут же люди якось живуть і, мабуть, не найгірше. За гроші скрізь

жити можна, а без грошей скрізь біда.»

Післанець не вертався. Очаківський баша не дуже то якось спішився приймати посла від

свого доброго друга Мазепи.

«Невже ж невіра зачув про нашу біду?» - погадав собі Понятовський.