З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Я нічого не думаю,» - відповів швед.

«Правда, ви не любите чорнявих, у вас білявки з синіми очима, як і в нас, у Польщі. Але,

знаєте, і в чорних є свій смак.»

«Як гарна, то гарна,» - відповів, щоб відчепитися, Клінковштрем, але Понятовський

розговорився і попав на любу тему, викладав перестрашеному шведові різниці між брюнетками

й блондинками. Досвід мав великий, більший, ніж можна було по нім гадати, бо на око він був

вояка і, здавалося б, лише вояка. «Ваш король не любить жінок? То недобре, а вже лисіє. Жінки

також потрібні. Додають енергії і підтримують молодість».

«Як котра.»

«Ні, краще кажіть, як у котрого, бо, щоб я собі з якою жінкою не дав ради, о того, моспане,

не буде.»

Поперед них пересувалися широкі турецькі оксамитові й шовкові штани і мигтіли каптани,

суто золотом перетикані. «Псявіри, на нашій кривді багатяться. Мало ми їм гарачу

наплатилися».

Бородатий улеман у фіолетнім плащі і в синіх пантофлях повагом до мошеї ішов, вояки з

високими, жовтими шапками стояли на варті, пси шнирили по вулицях, шукаючи кісток у помиях.

Водоноші бігли з коновками від фонтани.

Понятовський не пропустив нікого, щоб не виявити свого невдоволення.

Його б тут дати, зреформував би їх на свій лад.

На майдані недалеко замку купа людей якусь дівчину оглядала. Беззубний турок