З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Власник гостинниці попросив ясних панів до вечері. З'їли якогось шашлика, попили

молдавським вином і закурили файки. Тютюн був такий, що пригадалася пісня про

Сагайдачного.

Пізно вночі вернувся післанець. «Баша спить і нікого не приймає. Аж о дев'ятій годині

ранком можна явитися перед його ясне обличчя.»

Не було ради. Довелося ночувати.

Господар відчинив двері від спальні.

Понятовський глянув і скривився.

На долівці лежав вінок тіл людських. Головами до середини, ноги наверх. Довші

доторкалися стіни, ніби опиралися, щоб їх не сунули сусіди. Повітря було таке, що в ньому

повисла б сокира. З тієї гущі гуло, щось свистало, рипіло і пуфкало, ніби сплячі страшили одні

одних.

Понятовський хоч і привик до воєнних невигід і за час відвороту спав, де і як попало, не мав

ні охоти, ані відваги бути учасником того сонного бенкету. Дарма власник обіцяв, що розсуне

своїх гостей і для ясних панів знайдеться ще «хороше місце» - не хотів.

На щастя, виявилося, що за добрі гроші і в Очакові можна виспатися добре. Потряс

калиткою і хазяїн відступив свою власну опочивальню, малу й низьку комірку, обвішену й

устелену чудовими коврами турецькими, а що найважніше, з такою широчезною і м'якою

отоманою, що на ній, за словами її власника, навіть сам падишах міг би з насолодою спати. Як

падишах спить, того, розуміється, Понятовський не знав і навіть не цікавився знати, бо як тільки