З-під Полтави до Бендер. Крутіж

общупував її. Пробував тіла, чи тверде, гладив рукою по спині, підносив повіки і заглядав у зуби.

Другий гукав: «Не маєте що довго призиратися. Дівка, як грім. Ганчу не знайдете. О, подивіться,

які ноги, як коновки. Та вона нам корець збіжжя двигне.»

Дівчина була в такій драній одежині, що годі було й пізнати, з якого вона краю і народу, але

великі, сумні очі, чорні грубі коси й високі тугі груди казали, що наша.

Не боронилася й не плакала. Збайдужніла, як птах, що бився, бився у клітці, побачив, що

виходу з неї нема, і маком сів.

«А це що?», - крикнув Понятовський.

«Продають невольницю, - відповів спокійно Ахметка. - Невольник дешева тепер. Наш на

Україну піде, з царем воювать. Сподійсь, ясиру багато наженуть, тому й дешевий невольник...» -

пояснював Ахметка. Понятовський сплюнув і мовчки поплівся на замок.

15.

Коли б не Ахметка, то Бог вість, як довго довелося б нашим послам ждати, заки їх

допустили б перед ясне обличчя очаківського баші.

Ахметка направо й наліво голосив усім, тим, що треба й не треба було знати, що провадить

до баші на послухання великих панів-князів від шведського короля і від гетьмана українського,

які мають грошей, як полови.

Довелося давати й докази того багатства, аж кінець-кінцем Понятовський і Клінковштрем

увійшли до святої святих, до залі, обставленої по-турецькому звичаю, в якій сидів баша.

Привітав чемно гостей, а довідавшися, що не вміють балакати його мовою, балакав, хоч