З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Генерали шепотіли між собою, раз-у-раз озираючись.

Піпер тримався осібняком. Що він думав, комбінував у своїй дипломатичній голові, годі

знати. Він, що розв'язував найскладніші політичні питання, тепер підпирав стіни царського

шатра, зданий на ласку Божу й ворога азіята.

Та ось цокнули остроги, виструнчились прибічники, заясніли нові воскові свічі. Увійшов цар.

Шведські достойники повставали півколом, цар підходив і стискав їм руки. Генерали

кам'яніли в вояцькій поставі, механічно схилюючи голови. Піпер при стисненні руки усміхався до

царя і щирив зуби, як мерлець до стелі.

Цар був у гуморі и не щадив ласкавих слів:

«Ах, як мило мені повитати Вас, ексцеленціє Піпер, і всіх приявних тут панів генералів!..

Досі доводилось нам зустрічатися тільки в боях, тепер можу особисто стиснути Вашу лицарську

руку. Доля химерна, мої панове! її й конем не об'їдеш. Так воно»... і не докінчив, бо звернув

увагу на молодого штабовця, з перев'язкою на голові.

«Бачу, що й вас не пощадила сьогоднішня баталія, любий поручнику».

«О, так, ваша царська величносте! На волос, а був би пожив смерти. Зараз таки поруч

нашого дорогого короля...»

«А що це у вашій руці?»

«Кусень з розторощених кулею королівських ношів: узяв на пам'ятку, як дорогу реліквію»...

«Невже ж король, мій любий брат, убитий?», - і цар поглянув допитливо по шведах.

«Не знаємо, ваша царська величносте», - відповів, зітхаючи, Гамільтон.