З-під Полтави до Бендер. Крутіж

покашлює, а по обличчі Шереметьєва ніби жовч розливається: «Жінку на паль?»... Йому

робиться ніяково й соромно.

«Ваша царська величність зволять вселаскавіше прийняти до відома, що Мотря - це донька

Василя Кочубея...»

«Кочубея?» - і цар свердлить Шереметьєва своїм несамовитим зором.

Але Шереметьєв витримує цей царський погляд: «Того Кочубея, що за вірність вашій

величності голову поклав на колоду. Вдова по Кочубеєві та діти покійника припущені до царської

ласки».

Цар не спускає очей із Шереметьєва. В шатрі робиться тихо, як перед бурею. Ось-ось і

лусне грім. Тільки Меншиков усміхається злобно. Він почуває себе певно. Він безпечний. Грім не

вдарить у нього, тільки у Шереметьєва.

Цар подумав. Потім підніс грізно одну брову й, вихиливши душком чарку, вирішив:

«Помилувати цим разом та взяти під варту. Побачимо, що буде далі».

3.

Побита, але не розбита козацько-шведська армія посувалася здовж правого берега

Ворскла в напрямі Нових Санжар.

Двадцять гармат і дванадцять моздірів глухо по шляху туркотіли. Не везли за ними ні

пороху, ні куль - в деяких пірвані дула, валка гармат-мерців воліклася.

Левенгавпт радив залишити цей зайвий хлам, але король не погодився. Досить під

Полтавою трупів залишили, і поранених, і тих, що на палях торчать. Спомин про них палить... Як