З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Чи й ти ранена, Мотре?»

«Не хвилюйся, - мовить, - дрібничка...»

І знову темінь. Безодня...

Вернувшися до пам'яті, Чуйкевич бачив, як Мотря та ще довірений слуга її, що ніколи не

покидав своєї доброї пані, несли його, переступаючи трупи і ранених.

Скрадалися, бо розгукані, безпанські коні чвалували боєвищем, з очима, що червоніли, як

вогняні рубіни. Коні Апокаліпси...

Ступали з трудом нога за ногою, западаючись по вибоїнах. Старому слузі, що двигав майже

ввесь цей тягар, не ставало віддиху. Коли прогонили скажені коні, Мотря, приклякала й

хрестилась: «Господи, помилуй нас грішних!..»

Вже до острівця доходили, до невеличкої діброви, що чубами своїми зеленіла, вже ловили

жадібно легіт прохолоди, як нараз принишкли до землі. Чуйкевич повернув головою і побачив

їздця в одежі гвардійського полковника, в зеленому каптані з червоними облогами, зі шпагою у

одній руці й тригранним, чорним капелюхом у другій. Вибалушені чортівські очі, роздуті ніздря,

буйне, довге волосся, як грива - цар...

Капелюхом боєвище здоровить, шпадою погрожує. Кінь під ним породистий, шумою

вкритий — басує, зубила гризе, піною слинить. А вітер клапті тієї піни в очі трупам мече - ранені

москалі зводяться насилу й харчать протяжне «ура-а-а-а-а!» Цар бій-поле об'їздить, під владу

свою бере. За ним перуки, шарфи, різноквітні каптани, золото та срібло.

Переможці...