З-під Полтави до Бендер. Крутіж

А ми?.. І Чуйкевича за горло здавило. Скипіла кров, серце стиснулося. Думки у голові одна

одну переганяють.

Де гетьман, де наші?..

Та ось мій вершник на спіненому коні вже настигає. В очах його блискавки і лють.

Нараз царський кінь перед Чуйкевичем ногами завис у повітрі, дуба станув сполохано, вбік

рванувши.

В цей мент ще раз понеслося це дике «ура-а-а», й білі перуки й різноколірні каптани

обскочили їх довкола.

Чуйкевич бачив кінські ноги, які тупцювали, чув кінське дихання і вигуки вершників: «Хто ви?

Що ви?»

Справді: хто ми й що ми?.. Чуйкевич знову втратив свідомість...

Цар, об'їхавши побоєвище, приймав звіт генералів, дякував їм. Коли йому доповіли, що

вбитий піхотний бригадир Феленгайм, полковник Львов і майори Ернст та Голм, він тричі

перехрестився, відмовивши «Отче наш» за їх душу. «Самі німці» - подумав. Ранені були й

генерал Рене, полковники Леслі, Інгліст, підполковник Карст та москаль, князь Горчаков, а

список цей з кожною хвилиною збільшався. З найближчих царських людей не потерпів ніхто.

Вони надбігали від своїх частин і ставали кругом царя, здоровлячи його з перемогою.

Генерал-поручник князь Голіцин зіскочив з коня. Його постава, перестрашене лице з

вибалушеними очима зраджували захоплення і рабську покірливість: «Мужественною крєпостею

от Господа утвержденний благочестівейший цар! Кто тєбя дастойно.» - і зацукався, бо побачив,