З-під Полтави до Бендер. Крутіж

щоб рискувати. Погоню вишле цар щойно тоді, як розгадає задуми Карла. Тепер він залишає

Карлові ініціативу. Петро хитрун: монгол і візантієць в одній особі - европейська культура - тільки

зверхня в нього позлітка. Це Атиля, Тамерлян, Бату хан, Іван Грозний. Кров їх пливе в його

жилах, що посторонками набігають на великих неспокійних руках, і, мов сині гадючки, в'ються на

дрижучих висках... Цар тепер роздумує, комбінує: хоче знати розміри перемоги, а покищо їсть,

п'є та бенкетує, приймаючи водночас із боєвища звітування.

Там саме перечислюють убитих і поранених: москалів та шведів. При своїх цар морщить

чоло, при чужих його очі світяться, як у вовка. Так і видно, що він хотів би, щоб їх там лежали

тисячі, щоб усі до одного встелили покотом боєвище. І король, «дорогий брат», теж. Але його

покищо не знайшли, значиться - він не поляг, він тільки ранений... І - цар п'є.

За кожним разом, коли донесуть йому про якогось мазепинця живим узятого, здригається і

дає знак - коротко - «на паль», причому вимовивши таке жахливе слово, вкладає шмат мяса у

свій широкий рот, на закуску.

«Івана Чуйкевича со женою живими взяли» - сповіщає старшина від доручень.

«Чуйкевича?»

«Так, зятя генерального судді, Кочубея» - пояснює Меншиков.

«Собака! - крізь зуби засичав цар. - А його жена?»...

«Митря Василівна» - притакує Меншиков.

«Обоє на паль» - рішив цар і попив вином.

Меншиков дивиться на царя своїми баранячими очима. Брюс кривиться, Долгорукий