З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Я того не хотів» - нібито оправдувався цар, а в душі думав: «Ніс вовк, понесли й вовка».

Настала мовчанка.

«Ну, що ж, панове, - промовив урешті цар - ми вояки і навчені дивитись смерті просто в очі.

Краще нам не роздумувати, бо час минає! - і показав рукою на місця за столом. - Будь ласка, по

чарочці, веселіше стане на душі...»

Прислуга налила великі поставці.

«Вип'ємо за нашого дорогого брата, а вашого короля! - сказав цар. - Нехай йому вояцька

доля не буде мачухою!»

Почався царський бенкет, а шведська «катова вечеря». Так думали шведські генерали, так

думав і Піпер. Йому з думки не сходила шведська армія й нещасна полтавська баталія:

«Чи не зробив король знов якої нової дурниці? Це йому не купити. Добрий вояк, а марний

політик. Вся надія на Мазепу: старий лис, не раз у залізах бував і вихопився. Може, й тепер

знайде який вихід?»

Піпер у гадках усі можливості перебігає, а між тим кожне слово ловить, чи не почує щось

про шведів, про короля свого. Боїться лише того, щоб цар не рушив у погоню.

На щастя, цареві не до того. Він п'яніє на радощах, тріумфує. У короля знайдеться ще час

на відворот...

Піпер крадьки позирає на царя, хоче зрозуміти цього північного сфінкса, людину, повну

загадкових суперечностей... Заспокоюється. Ще раз приходить до висновку, що цар не пішле

погоні. Він не втратив ще віри в Карлового генія, та надто дорожить несподіваною перемогою,