З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Порома не було, навіть човнів ніяких не застали.

Понятовський розіслав козаків, щоб перевізників шукали.

Минула добра година, заки вернулися з радісною новиною, що якої пів милі відтіля

працюють риболови. Понятовський подався туди. Гей ви, хлопці риболовці, Ви хороші на вроду,

Візьміть мене в новий човник, Перевезіть за воду.

«Це ніби про нас співають,» - погадав собі Понятовський і зупинився на хвилину, щоб

послухати гарного, хоч сумовитого співу. Ухо, привикле до бубнів і сурм воєнних, з насолодою

ловило звуки народної пісні. Вилітала вона з повних грудей і буяла свобідно, буцімто ввесь світ

до неї тільки й належав. Тягнула до себе. Понятовський прискорив ходи. Та як же здивувався,

побачивши співаків. Було це п'ять заялозених гольтіпак, які вовтузилися біля якогось порваного

невода.

Поздоровив їх. Відповіли, як звичай велить. Побажав доброго успіху в роботі, побажали й

йому.

«А чи не перевезли б ви нас, добрі люди, на другий бік?» - спитав.

Глянули на нього і на його товариство з-під лобів. Очі їх казали: «Коли б вас менше було та

не при зброї, то перевезли б ми вас на другий світ». Але вголос промовив котрийсь: «Не

смолений човен.»

«А як же ви запускаєте невід?»

«Запускати невід можна, а переїздити річку ні. Не допливе. Широчінь...» - і показав рукою. А

другий додав: «І перевозити не вільно. Карають за це. Ви чужинецькі і Бог вість хто.»