З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Ми до очаківського паші», - заспокоював їх Понятовський.

«Не наше діло знать,» - почув у відповідь.

Видно було, що торгуються. Побачили людей у потребі, так чому ж не заробити на

них?

«Я даром не хочу» - приступив до діла Понятовський. «Заплачу і добре заплачу.»

«Відомо, що за спасибі ніхто не перевозить приходьків, Бог зна кого.»

Понятовський скипів. Ці «збуї» не то не слухають його, але ще й зневажають. .Невже ж він

не виглядає на великого пана?

«Слухайте. Мені спішно до команданта очаківської твердині і як ви зараз не перевезете

мене й моїх людей, так я відніму у вас човен, та ще и пожалуюся паші».

«Спробуйте!» - відповіло п'ять голосів нараз.

«Хами! Я вас постріляю, як собак!» - гукнув на них Понятовський, але козаки прискочили до

нього. «Ваша милосте, лишіть це нам, ми з ними побалакаємо. Це непевний народ. На другім

боці конюхи. Надбіжать і зчиниться чорт зна що. Краще по-добру спробуємо.»

Понятовський згодився. «Пробуйте!» - а в душі додав: «Може, дійсно свій свого краще

зрозуміє,» - і пішов собі геть. «Гарна пісня, так співаки погані!» - подумав собі.

За хвилину вернувся козак: «Перевезуть, ваша милосте, перевезуть, але хочуть, щоб ви їм

свого коня за це дали, бо його й так переправити годі. Спарений і підпалений, сяк, чи так

прийшлося б в Очакові лишити. Як же буде?»

Понятовський не надумуючись відповів: «Хай везуть!».