З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Кропотов визвірився на нього і обсипав його сороміцькою московською лайкою, бо швед не

розумів московської мови і не знав, чого від нього хочуть.

«Де король і де ізмєннік гетьман? - кричав Кропотов, а швед дивився на нього й мовчав. -

Атвєчай!» гукав Кропотов, а швед тільки плечима здвигав.

Кропотов підняв руку, шведський офіцер добув рапір. Волконський кинувся між них. «Як

заб'ємо його, то й не довідаємося, куди пішов король. Краще подоброму.»

Волконський перепросив офіцера, сказав, що це непорозуміння і, зібравши все своє знання

німецької мови докупи, силкувався толкувати йому, що шведська армія під проводом

Левенгавпта здалася і що, значиться, він, швед, як підкомандний Левенгавпта, числиться також

полоненим і, яко такий, обов'язаний слухати, що йому прикажуть. Швед також не дуже добре по-

німецьки балакав і минула добра хвилина, заки вони добалакалися до чогось і рушили далі.

Швед, може, й знав, кудою пішов його король, але він скорше був би згинув на муках, ніж

зрадив його. Розумів, що в руках своїх тримає долю свого вождя, а може, й майбутність свого

народу й держави. Хай з ним москалі зроблять, що хочуть, дороги не покаже.

І не показав, а вмисне звів Волконського і Кропотова на манівці. Так і минула щасливо

грізна небезпека для гетьмана і для короля.

Посувалися дальше в напрямі Інгула.

Понятовський негайно рушив в дорогу.

Козаки провадили знаменито, і вже на другий день коло полудня побачили вони сині хвилі

широкого Бога.