З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Тільки принесуть з собою додому, що тую пісню. Хай простять! Війна діло безсердечне.

Другі потратили життя і здоров'я, а вони лише сіль та воли.

«Наближаємося до Великого Інгула, - сказав до Орлика гетьман. - Зупини, Пилипе, похід.

Треба нам поміркувати, що далі робити».

Похід зупинився. Орлик і Войнаровський взяли гетьмана під руки й повели до повозки

короля Карла.

Король лежав на дошках верх полукіпка. Хвора нога на подушці, очі повіками накрив. Але

не спав. З думками бився. Почувши голос гетьмана, підняв повіки і простягнув до нього руку.

«Пройшли ми вже більше, ніж половину дороги між Дніпром і Богом. Треба післати когось

до Очакова».

«Пощо?» - спитав король.

«Щоб очаківський паша звістив Диван про наш прихід та наготовив судна для переправи

через Бог».

«Гаразд. А не краще без того? Переправимося якось і заставимо Диван погодитися з

«фактом», що ми на турецькій території, а то вони зачнуть торгуватися з нами».

Гетьман подумав хвилину: «Турки шахраї та ласуни на гроші. Це правда. Але боюсь, що

без суден прийдеться нам важко. Як зачнемо переправлятися на човнах, то легко може нас

наздігнати погоня».

«Як гадаєте, але я не вірю всім отим пашам. Це наволоч монгольська».

«Очаківський паша мій добрий знайомий. Він піде мені на руку. Треба тільки післати