З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Добрий генерал, та м'яка людина. Не наше діло його судити. Ходімо».

І поплентались до того воза, на якому на дошках, уставлених верх полукіпка, лежав король

з простягненою хворою рукою, що її перев'язував саме хірург.

13.

Король, почувши про здачу своєї армії біля Переволочної, скипів.

«Це брехня! - крикнув. - Татарська вість. Сотник Мручко, «dichtet»[4]. Спека йому на голову

б'є. Шведи не здаються!»

Понятовський мовчав, поки перший гнів не минув. «Ваша королівська

достойносте, - почав тоді. - На жаль, я мушу обстоювати за правдивістю тієї злощасної

вісти. Сотник Мручко любить жарти, але він ніколи не бреше. Події під Переволочною він

розказав з такими подробицями, яких видумати годі. На жаль, його оповідання я мушу вважати

правдивими».

«Так, значиться, я вже моєї армії не маю?»

Понятовський притакнув, але похопився і додав: «Ваша королівська величність мають ще

нас, своїх найвірніших слуг і товаришів недолі».

«Так. Але моя армія, моя армія, якій рівної не було в світі. Чи ви знаєте, що коли б мені хто

казав був вибирати: армію, чи королівський престіл, я відповів би без вагання: а р м і я. І оце

Левенгавпт здав її. Він поступив проти мого виразного й ясного наказу, я йому велів перевести

військо в степ. Невже ж він географії не знає, що замість на полудне, на північ пішов?»

Понятовський і Войнаровський пробували боронити Левенгавпта: вказували на втому