З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Добре, що й тих привів», - відповів Мручко і розказав коротко про свій останній бій. Орлик

слухав і хвилювався. Пригадалася дівчина з-над степового озерця... «Во ім'я Отця і Сина, хай

буде ніч горобина, і Святого Духа, хай буде бій-перебій, кріпко стій і не

млій!» - Постоїмо, дівчино, постоїмо! - обіцяв собі і кріпко стиснув старого сотника за руку:

«Спасибі, батьку. Хоч стільки потіхи, що не здалися так, як тамті».

«Як було здаватися? - кинувся Мручко. - В п'ятому пункті переволочанського акорду стояло

чорне на білім: «І Запорожци і другіє мятежнікі, коториє акажутся при шведскіх войсках, будут

видани Єво Царскому Велічеству.» Знали ми, що воно значить.

«І Левенгавпт не відкликав цього пункту».

«Підписав, як йому Меншиков предложив».

«Сумно».

«Та невесело, пане писаре генеральний».

«А погоні не бачив?»

«Іде. Та ще не зараз поспіє. Я, де міг та як міг зводив їх з дороги. Покрутяться, як

замотиличені вівці. Але не вернуться, бо Голіцин на нас велику злість має. Роз'їлася скажена

собака. А гетьман що?»

«Нездужає. А все таки відворотом керує».

«Він?»

«А хто ж би? Ніхто так степу не знає, як гетьман».

«Правда. Не раз туди ходив. Але про Переволочну не кажіть йому цілої правди, бо пощо?