З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Настріляли й наловили того добра, що голоду не потребували боятись.

Забули про небезпеку й потішалися гадкою, який то нині буде полуденок.

«Але чим ми його зваримо?» - журилися шведи. Та козаки й на це вміли собі порадити .

Як коло полудня дійшли до якоїсь балки, то зробили кізяк, висушили його в одну мить на

сонці, розвели вогонь ї нажарили баранини, що лиш пальці лижи.

«От якби так горілкою попити!» - зітхав котрийсь.

«Якби так матуся млинців насмажила», - насміхалися з нього.

«А тітка варенухи наготовила».

«Та якби так під грушу».

«Та ще з дівчиною нешпетною»... - приговіркам не було кінця, бо козаки, хоч і збідовані, а

пожартувати люблять. Особливо запорожці, бо тим і журитися нема чого. «Діду, діду, село

горить, а він торби на плече, і на друге». Але жарти жартами, а пити таки

31

хотілося.

«А підіть ви, дітоньки, в траву та подивіться, чи де вишеньок не найдете, - казав до

молодиків січовий дід, що вже їм не раз добре порадив. - Як я туди, літ тому півсотні буде, в

Польщу ходив, то лучалися вишні. Здалека й не видно, але як добре в траві пошукати, то

знайдеш».

Дід не брехав. Молодики з повними шапками вишень вернулись. «Кислі-бо, кислі, аж губи

розпирають, а все таки трохи спрагу гасять».