З-під Полтави до Бендер. Крутіж

могил до могил пробуй крил, шукай сил, та чи знайдеш, не знаю».

І раменами здвигає. «Не знаю... Я не такого чекаю». «Ти? - питається Орлик. - Ти

хто?»

І протирає очі... її нема... Шумить трава, переморгується небо з землею. Які ж ті степи

просторі. Мерехтять зорі. Вітер землю до сну колише, ніч на неї холодом дише, табор спить.

Орлик здрімнувся... «Це в мене мабуть від безсонниці, - потішає себе. А, може, й

перестуда, щоб тільки не степова лихорадка. Треба бути здоровим, діло жде».

Обтулився буркою і вийшов на фігуру.

Глянув. Трохи возів, трохи змарганих коней і жменька людей. Бувало, що сотник зі своєї

сотні більше припровадив.

Довго дивився і наслухував, чи Левенгавпт не йде... Нема... А вже повинен би бути. «Щоб

тільки... - але й думати про те не хотів. - Ще тільки того треба, щоб з Левенгавптом щось

сталась». Уважно зійшов по драбині й обійшов табор.

Вартові хиталися, як будяки в степу. Один прямо з ніг валився. «Лягай! Я за тебе постою».

«Ваша милість?»

«Кажу тобі я. Лягай!» - взяв від козака рушницю і стояв, поки не прийшла зміна.

І знову ранок і знов похід. Вперед! Вперед!

12.

Увійшли в таку смугу, що звіра й птиці була велика сила. Зайці стадами скакали, дрохви і

стрепети перебігали дорогу, здичілі вівці в траві блудили.