З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Пакости людям робить. Як задрімає котрий, то друлить його згори і буде сміх».

Справді, мабуть, тільки сміх був би, бо в тую траву все одно, що в перину впасти, навіть не

потовкся б.

Але мало було таких, що не спали б, хіба піші, що присілися на возах і виспалися добре. Їх

то і призначували до варти, бо кінний народ, напившися води і закусивши конятиною, засипляв,

як мухи.

Степ ледве мріє, тирса половіє, тихо, заснуло лихо - цить... Хтось іде... Де?.. Не бачиш?..

Іде і плаче - без сліз... Чумаче, чумаче, де твій віз?.. Віз без коліс, без занозів ярма, а волів

нема. Гукаєш дарма, тільки котиться луна степами, ярами, аж докотиться до батька і до мами,

до твоїх воріт. Вийдуть жінка і діти і будуть на шлях глядіти, гіркий їх світ... Чумаче, чумаче, де

твій віз?

Хтось іде степами і плаче словами без сліз. Козаче, козаче, де твоя рушниця, де шабля-

дамаска, дівоча ласка, де твій спис?.. Розбита рушниця, пуста порошниця, спис торчить у спині,

сам ти на купині лежиш... Як тобі там спиться, чи дівчина сниться, скажи... Чого ж ти лежиш і

мовчиш, козаче?

Хтось іде степами і плаче словами, без сліз... Ах, де ти?.. Пріся, Мотря чи Орися, мовчиш?

Озовися, непритяменна ти?

Я безіменна, я непритяменна, я, не я. Без батька, без мами, дрібними ногами мандрую

степами не рік, а віки... Де спиш?.. Хати не маю... Що п'єш?.. Сльози ковтаю... Чого хочеш?.. Не

знаю... Була над Пилявою, погралася славою, була під Зборовом, упилася здорово червоним