З-під Полтави до Бендер. Крутіж

часи».

«Багато! - притакнули. - Більше й не треба!»

«Щоб ми лиш в один гуж тягнули, так і в малому гурті появиться велика сила».

«Хіба б ми дорешти з глуздів збилися, щоб не бачити, що в єднанні сила».

«Хвалю вас за те, панове товариство, і доброї днини бажаю. Збирайтеся, рушаємо

вперед».

11.

Ранок був холодний. Втомлені й невиспані шведи прямо зубами дзвонили. Козаки

зіскакували з коней і з возів, бігли і грілися.

Орлик приговорював до них. Жартував, хоч у душі, мабуть, йому не до жартів було.

Ніхто, крім гетьмана, не розумів так добре цілого розміру програної під Полтавою, як він, бо

ніхто не був до тої міри втаємничений у плани гетьмана Мазепи.

З того моменту, як гетьман перейшов до Карла, він перед Орликом не скривав нічого.

Розкрив перед ним усі карти, всі ходи свосї скрутної дипломатії.

Покійний Богдан Хмельницький був для Мазепи грізним мементо. Людину, якої ніхто не міг

побороти, поборола смерть. Мазепа боявся того найгрізнішого з усіх ворогів. Чув, що сили його

вичерпуються, що він більше духом, ніж тілом живе, тому й хотів спадщину передати в безпечні

руки. Серце тягнуло за Войнаровським, а розум казав, що і про Орлика не треба забувати.

Бачив, що за Орликом стояло козацтво і з тим треба буде числитися. Правда, за Войнаровським

буде король Карло, але все-таки не він, а козацтво рішить. І тому на всякий випадок готовляв