З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Не конечно. І в турків є свої політичні рахунки. А політикою то вже Орлик хай крутить, а не

ми. Наша річ шабля, а його перо».

«Орлик біля Мазепи, як Виговський біля покійного Хмеля».

«То правда. Але не забувай, що поки був Хмель, поти й Виговський славився великою

головою, а не стало Хмеля, то й Виговський змалів. Боюсь, щоб таке і з Орликом не сталося».

Замовкли. На сході небо голубіло. Веселішала земля. Степ шумів, ніби поранковою

молитвою молився. Козаки христилися. «Якось воно буде. Під Берестечком також здавалося, що

всьому прийшов край і гетьман так само втікав, як тепер, а все ж таки Бог милував і якось ми не

пропали. Так не пропадемо й тепер. Коли б Орлик здоров. Та ось і він».

Обтулений козацькою буркою, з шапкою на бік, по-запорозьки йшов кроком різким і певним,

ніби його ніяка втома не береться.

«Панове, не спите?»

«Ні, ваша милосте! Як помремо, тоді і спатимемо,» - жартували.

«Зараз пізнати, що це старинне козацтво, - погладив їх словом по душі. - При вас і молодик

завзяття набереться».

«Авжеж, авжеж, при сухих дровах і мокрі розгоряться».

«А не погасне поломінь на вітрі?»

«Хто вміє огнище розкладати, тому й не погасне», - відповіли. Орлик зрозумів, що то до

нього п'ють.

«Гадаю, - відповів, - що досвіду нам не бракує. Багато ми навчились за останні