З-під Полтави до Бендер. Крутіж

верески й скажене виття.

Генерал Левенгавпт, піднявши далековид до очей, довго вдивлявся, але і не міг визнатись,

що це за мара. Аж дідуган, запорожець, що порядкував возами, прислонивши дашком долоні очі,

зразу відгадав: «Калмуки, псявіри! До бою вони не теє, але в обозі накоїти лиха вміють: до нас

закрадаються!..»

Вмить обозники кинулись до возів, старшини повсідали на коней та, на щастя, калмуки

завернули. А за хвилинку від лівого крила, де йшла ще битва, причвалував гурт кінних - поляки,

козаки та ще декілька шведів.

Вкриті курявою, запечені сонцем, чортівськи блискали очима. Були між ними й поранені,

один швед зісунувся по шиї верхівця на землю. Його підхопили на руки, але він тільки зітхнув у

смертних судорогах і сконав.

«Це зі свити Піпера швед, - пояснив Понятовському якийсь поляк старшина, - Піпера

наскочили калмуки і він, як наполоханий заєць, ввігнався просто москалям у руки».

«Буває й у шведів, - відповів Понятовський, - тому нам тепер, панове, самим треба подбати

про себе: чого дочекаємось з заложеними руками? Пропадем ні за цапову душу! Давайте короля

на повозку й до гетьмана... Він же ж господар цієї землі, найкраще порадить ... »

Гетьман, хоч нездужав, не тратив надії. Пригода з Піпером теж не здивувала його. Знав

шведів: добрі з них вояки, коли йдуть уперед, та при невдачі, як ще не стане верховода,

розбігаються, немов вівці без барана.

«Чуйкевич! Сотник Чуйкевич!..» - і Чуйкевич виструнчився перед гетьманом, чекаючи на