З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Авжеж, що ні. І навпаки, скільки разів до Суботова приїхав, ви його щирим серцем

вітали. Але пан Тетеря на гетьмана Виговського настає, бо булави йому заманулося, і тому

вже й вас він у ложці води втопив би. Не люблю я його, страх як не люблю! А ви, пані моя?

— Не маю його за що любити, я від нього здалеку тримаюся, Марусю.

— Страшний. Чорний, як циган. А тими очима, мов свердлами, вертить. Я завжди втікала

від нього, бо чула, що до дівчат він дуже-то скорий. Так на них дивиться, як кодкодриль9.

Скільки разів пригадую собі про смока, що королівну в яскині тримав, то все він мені на гадку

приходить. Не дай Бог у його лабети попасти!

Нечаїха мовчала, а Маруся: «Боюсь, щоби він нам ще більшого лиха не накоїв. Кажуть,

що доки до нас, до українців, пристав, то вже свою совість таки добре захляпав».

Нечаїха раменами здвигнула: «Не знаю». Вона нерадо про людей лихе слово казала і

тепер, щоб відвернути розмову від Тетері, про Бориса спитала. «А ти його любиш, Марусю?»

Дівчина засоромилася. «Або я знаю...»

— А хто ж це має знати, я?.. Борис добрий козак. Не будь його, Бог вість» що було би з

тобою і з нами, — додала по хвилині.

Маруся притулилася до Нечаїхи. «Люблю його. І сказати не вмію, як його люблю».

Нечаїха задивилася кудись далеко. А Маруся: «Тітусю, а не гріх так когось любити?»

— Гріх?.. Ні... тільки...

— Тільки що?

— Тільки недобре...