З-під Полтави до Бендер. Крутіж

дворецький.

— Не можеш? — верескнув Фалдовський, очі йому вискочили з лоба, уста викривилися, з

рота потекла кров.

— Не можеш?! — і хотів замахнутися рукою. Але рука, як відрубана гілляка, захиталася і

впала безсило. Ще кілька судорогів пошматованого тіла, ще той скрегіт у грудях, ніби хтось

підрізував пилою останній корінь життя, і Фалдовський повалився горілиць.

— Амінь, — промовив дворецький, закрив покійному очі, руки склав на хрест і важко

зітхнув.

— Скінчилося...

24

Два дні просидів Босаковський із своїми людьми у слобідці. Слобідка однодушно за ним

заявилася. Сприяла Виговському і з пошаною та вдячністю ставилася до Нечаїхи й до цілого

роду незабутнього гетьмана Богдана. Фалдовського навіть ніхто не згадав добрим словом ні

у слобідці, ні в околичних селах. Навпаки — не один дякував Богові, що нема вже в живих

цього лиходія. Залив він добре людям гарячого сала за шкіру. Ніхто не був ні дня, ні години

певний, а тепер свобідніше дихнуть. Заспокоївся народ.

Босаковського і його товаришів щирим серцем гостили. Кожен рад був помогти йому чим

міг. Харчів та питва назносили такого, що й на цілий віз не забрав би. А другого воза треба б

було на овес для коней. Та найцінніша поміч це були оці молоді й здорові хлопці, що напро-

шувалися до Босаковського, щоб їх до свого загону забрав, бо це вже був не гурток