З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Дворецький підійшов.

— Ближче.

Дворецький ухо майже до уст панові притулив.

Фалдовський насилу викидав з уст відірвані й пошматовані слова: «Нечаєву... я... казав

пірвати... На Катерину теж... наставлені сітки... Юрась невдаха... Все Хмелеве кодло мусить

пропасти, мусить!.. Чув?»

Дворецький перестрашено дивився у нелюдське страшне обличчя. Старий слуга знав

багато гріхів свого пана. Але про його ненависть до Хмельницьких він забув. Чаплинський

Фалдовського дядько, Степова Олена і таке інше.., події недавно минулих днів стали

виринати з пітьми забуття і в’язатися логічно. Так, так. Фалдовський пересиджував у

Чаплинського. Гуляли разом, бенкетували і робили бенкети, аж цілий Чигирин гудів. А потім

небіж дядькові помагав добувати прекрасну Олену, вкупі на Суботів напали, Фалдовський на

Хмеля засідав у степу. А коли Хмель таки на своїм поставив, довелося утікати. І

Фалдовський став ворогом смертельним усіх Хмельницьких на світі... Гак, так... І не лиш їх, а

й усього, що в’язалося з ними: Гетьманщини, козаків, булави. З усіма ворогами України

накладав, щоб лиш їй вільною не бути. А нині?..

І дворецький тільки раменами здвигнув... Ось до чого ненависть доводить. Добро

родиться з любові.

— Бог ласкав, Бог ласкав, — шамкав беззубими устами.

Фалдовський кілька разів хотів щось казати, та не міг віддиху зловити. У грудях, як у