З-під Полтави до Бендер. Крутіж

У грудях йому ніби хтось пилою різав, клекотіло.

Нараз: «Лука де?»

— На замочку остався, — відповів солодко старий слуга.

— Живий?

Дворецький мовчав.

— Живий? — повторив питання Фалдовський.

— Не знаю.

Стрепенувся Фалдовський: «Ніколи не знаєте того, що треба, шельми!» — і, виснажений

таким довгим реченням, задеревів.

Якийсь пес приволікся з села й несміливо зазирав крізь двері. Дворецький тупав на його

ногою, пес то ховався, то знов голову всував у двері: «Підеш!»

— Лиши! — вистогнав Фалдовський. — Він по моє стерво прийшов... Ще... час.

Дворецький руки заломив: «Щось також пан скажуть. Бог ласкав. Пан видужають. Панові

вже краще. Сон поміг».

— Брешеш! — прохрипів Фалдовський. — Не видужаю, знаю, — і грізно подивився на

старого слугу.

Вітер дверима хитав, скрипіли.

— Замкни їх.

Дворецький замкнув.

— Ходи тут.