З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Не яких-будь людей мав оцей Фалдовський, — почав, відсапуючи, Помело.

— Такий кого-небудь не бере, — притакнули йому. — Щонайгірших горлорізів вишукував.

— З кожного села по одному злодію.

— Опричники!

— Песиголовці!

— Катюги!

Так вони поминали покійних, знаючи, скільки лиха накоїли ті диявольські найманці під

проводом свого пана Вельзебуба. Про Фалдовського вже й по Січі лиха слава ходила. Не

один йому присягав помститися, та не дотримав присяги. І тільки сьогодні настав йому

кінець.

— А все ж таки, — почав, закурюючи люльку, Босаковський, — а все ж таки і вони були

якісь люди, хоча й шкідливі та погані.

Помело сплюнув: «Так що?»

— Не залишимо їх серед дороги.

— Можна скотити в ярок.

—

Треба. Гей, хлопці, а поховайте ці тіла, бо я нині сильно змахався. Мушу трохи

відсапнути.

Хлопці поскочували побитих у ярок, й половили коней. Оглядали і промивали їм рани.

Фтерапонт і тут показався умільцем. Міг би й коновалом бути.